Досить часто ми чуємо: “Герої не вмирають!”. Якщо герої не вмирають, тоді кого мало не щодень везуть”На щиті” через села, міста нашої країни, охопленої полум’ям війни? … Кого тоді ми щоранку о 9 год пошановуємо під час хвилини мовчання? Виявляється, вмирають… Та ще й які… Кожен з нас постійно подумки чи вголос задається питанням: ” Але чому гинуть найкращі? Ті, попереду в яких було ціле життя? Чому йдуть ті, хто міг би зробити так багато для країни? Чому Бог забирає таких людей?” Бо, мабуть, і там потрібні надійні, щирі, незламні, мужні й хоробрі. Небо також потребує свого війська … На жаль… І наш святий обов’язок – щоднини, щогодини, щосекунди пам’ятати про усіх героїв-титанів, які заплатили найвищу ціну за наше щоденне відносно спокійне життя. А ще ми маємо бути вдячними людям доброї волі – волонтерам, які докладають максимум зусиль, аби пам’ять про всіх наших героїв була вічною, і про них дізналося якомога більше людей.
І сьогодні, 5 грудня, коли увесь світ відзначає Міжнародний день волонтера, ми мали ще одну нагоду сказати їм «Дякую». Саме це й було метою виховної години в 9-Б та 10-Б класах, на яку були запрошені дружина славнозвісного Вірного (Олександра Філона) , мама та дівчина Максима Бурди ( Фотографа). Ліцеїсти мали змогу почути про довоєнне життя героїв, їхні вподобання , мрії та цілі. З глибоким сумом та болем в очах слухали про жорстокі будні на війні. З цікавістю діти роздивлялися речі, які принесли рідні із собою, адже вони належали героям. Ведуча Ангеліна Махнюк розповідала про такий короткий життєвий шлях воїнів, а в класі панувала тиша… І всі розуміли, що там, на передовій, усі захисники України своїм прикладом показують, що не тільки словами можна любити свою Батьківщину, але і вчинками доводити це.
Ось враження учнів від зустрічі. Єлизавета Антонюк: “Неймовірна зустріч. Дуже цікаво було дізнатись про життя героїв, особливо про Олександра. Адже на виставці Максима ми вже були і знали про його життя. Напевно, кожен після цього заходу впевнився , наскільки сильна наша нація. І дуже шкода, що ми втрачаємо таких хлопців, як вони”. Літвін Анастасія:”Дуже сподобалося. Щоправда, було б краще, якби хлопці залишились живими, і ми могли б з ними поспілкуватися, а не говорити про них як про полеглих героїв”. Сашко Сорока:”Про Олександра Філона дуже уважно слухав. Його біографія цікава. На жаль, він загинув за нашу країну. І також затронули його слова: “Померти – не страшно, страшно – не жити”. Про Максима Бурду вже знав, але все одно його фотографія – це шедевр. Різні бувають фотографи, але Максим Бурда мав талант. У кожній світлині вкладена душа, емоції, життя. Війна забирає найкращих…”
